Ось і закінчився ще один навчальний рік. Ще одну сходинку країни Знань подолали. Багато чому навчилися протягом року, однак ще більше чекає нас попереду. Наполегливо та з оптимізмом прямуємо до вершини...ВСЕ БУДЕ УКРАЇНА!

От і пролунав наш 2 останній дзвінок. За цей рік ми ще більше підросли + 14 см, наїли + 37 кг разом, у нас ще випало 2 зубчики, ще не всі подружилися з шнурівками та гудзиками.  Проте, разом з нами таблицю множення повтрила вся родина, правила з української мови запам'ятали навіть сусідські коти,не можемо порахувати скільки синців, та побитих колін було за час дистанційного навчання, але це може найкраще) 

Дякую за щоденний настрій,  теплі обійми, емоції  та незабутні моменти.  Пишаюсь кожним із вас 

Тож, до 3 класу голові! 

Останній дзвоник.

...Вперше у червні ... вперше під час війни...

Мій 10-А гомінкою ватагою прибіг у рідний 49 кабінет. На жаль, не всі: частина приєднуалась до круглого столу через онлайн. Десь там за океаном біля далекого Нью-Йорка недоспала ніч Марія, бо на зв'язок довелось виходити о пів на п'яту ранку; зі стін польської гімназії з нами вітався Микола; по-філософськи глибоко приглядався до всіх з Іспанії Юліан; радів успіхам з Німеччини Єлісей. Невимушена бесіда вчорашніх десятикласників за горнятком чаю, веселе щебетання на фоні ненав'язливої музики. Так мило серцю, до щему. Крадькома приглядаюсь до них, всмоктую звуки голосів, повчаю сама, бо ж місія така. Невже це мій 10-А? Ось так запросто, за велінням серця, встають для виконання гімну ; а першою локацією для фотосесії обирають пам'ятник Степану Бандері. Самі. Без ініціативи зверху. Я розумію, чому так. Ми всі це розуміємо...