статьи о собаках

Будинки, як і люди, мають свою історію…

Важко знайти ще один такий будинок у Тернополі, щоб зазнав таких жахливих руйнувань під час боїв у 1944 р. і залишився далі жити й повноцінно служити людям. Більше того, у цієї споруди унікальна біографія, бо бачила в дії не одну владну структуру.

Початок ХХ ст. Тернопіль будується з усе більшим розмахом. Населення збільшується, а у гімназіях стає тісно. На початку 1905-1906 навчального року постало питання про відкриття другої польської гімназії у м. Тернополі. У лютому 1906 року для будівництва гімназійних споруд магістрат закупив земельну ділянку між вулицями Костюшка і Святоіванівською. Закипіла робота.

18 листопада 1911 року тернополяни і гості міста зібралися на урочисту церемонію освячення чоловічої гімназії №2. Саме таку назву отримав заклад, в приміщенні якого ми навчаємось нині. Тернополяни дякували будівельникам за їхню працю, за будинок, який прикрасив місто, надав йому європейського вигляду.

Під час Першої світової війни навчання в гімназії перервалося, бо тут розташувалися військова частина і шпиталь.

З листопада 1918 року по 1 червня 1919 року у приміщенні перебував уряд ЗУНР, а вже 20 вересня 1919 року 392 учні гімназії почали новий навчальний рік. Розпорядженням міністра освіти з 6 листопада 1935 року заклад отримав назву «Друга державна гімназія ім. Юліуша Словацького».

З приходом більшовиків у 1939 році у приміщенні закладу почала діяти перша міська середня школа. Навесні 1944 року, коли наше місто було піддане жорстокому бомбардуванню, школа зазнала значних руйнувань. Але стіни школи витримали вибухи й смертельний вогонь. У 1949-му сюди прийшли будівельники, щоб дати цьому будинкові нове життя.

У 1952 році дім прийняв нових господарів. Тут розмістився облвиконком. В будинку, де ми вчимося зараз, ще кілька років містилися різні установи, зокрема відділ народної освіти, Палац піонерів, обласне управління у справах релігії.

Будівля є пам’яткою архітектури початку ХХ століття.

Розташована в самому центрі старого Тернополя між парком імені Тараса Шевченка і однойменним міським театром чотириповерхова будівля загальноосвітньої школи № 4 має складний периметр, виконаний в стилі еклектики з домінуванням класичних рис за проектом віденських архітекторів.

Спочатку виконаний в стилі архітектурного мінімалізму, головний фасад її був декорований лише рустом, карнизами простого профілю та витонченими фронтонами над входами в будівлю. Крім того центральний вхід аж до Другої світової біля сходового маршу прикрашала статуя Юліуша Словацького з білого мармуру. Після реконструкції ж головний фасад будівлі доповнився колонним портиком композитного ордера, що спирається на аркаду з нависаючим фронтоном складного профілю.

Внутрішнє планування колишньої тернопільської польської гімназії, а нині школи № 4, створене за останніми прогресивними канонами початку ХХ століття, не тільки включало добре освітлені класні кімнати, а й гімнастичний зал, бібліотеку, шкільний театр, а також спеціалізовані археологічний, біологічний, фізичний, рисувальний кабінети.

Цій споруді судилося відіграти помітну роль у громадсько-політичному житті Тернополя минулого століття, протягом якого і назва вулиці п’ять разів мінялася (вона ще називалася Конарського, Київською та Шевченка). Вже тоді, на початку XX століття, це був найзручніший і найкраще обладнаний навчальний заклад міста.

А з 1 вересня 1986 року у будівлі розміщується Тернопільська загальноосвітня школа №4.

З історії навчального закладу

Коли під натиском противника Уряд та військо ЗУНР змушені були залишити Львів, то вони перенесли свій осідок до Тернополя. З 21-го листопада 1918 по 2 січня 1919 років в будівлі знаходився Державний секретаріат - Уряд ЗУНР (Західноукраїнської Народної Республіки. Майже півтора місяця в цьому історичному будинку діяли державні установи молодої української влади: Тут працювали глава уряду і одночасно держсекретар фінансових справ Кость Левицький, держсекретар військових справ - Дмитро Вітовський, закордонних справ - Василь Панійко, судівництва - Сидір Голубович, внутрішніх справ Лонгин Цегельський та інші державні секретарі ЗУНР.

8 і 9 грудня 1918 року у Тернополі на чолі групи військових перебував новопризначений командувач армії ЗУНР генерал Михайло Омелянович Павленко. Він провів нараду в приміщенні Уряду, а потім усі разом відбули на бойові позиції до Бережан.

Воєнні події розгорнулись так, що 2 лютого 1919 року урядові установи ЗУНР змушені були покинути Тернопіль. Приміщення гімназії спорожніло, але вже незабаром його знову зайняли інші військовики і тут розмістився шпиталь.

3 1935 року гімназія носила ім’я славетного польського поета Юліуша Словацького. Його скульптуру з білого мармуру встановили при вході ще у 1911 році, але під час боїв у 1944 році вона була повністю знищена. Чимало учнів гімназії стали згодом знаними людьми. Серед них - відомий польський історик Чеслав Бляхарський, котрий написав докладну історію Тернополя, що є нині в бібліотеках багатьох городян.

У 1939 році приміщення зберегло свій статус, тут почала діяти перша міська середня школа.

Після війни, коли зруйнований вщент гімназійний будинок підняли з руїн, йому на довгі роки не судилося бути шкільним приміщенням - радянська влада розмістила тут виконком обласної ради з усіма його установами й підрозділами.

Знову учні сіли за парти в оновлених класах тепер вже середньої школи №4 лише в 1986 році. З того часу перлина архітектури, не дивлячись на всі перипетії кінця ХХ сторіччя, вже ніколи не зачиняла свої двері перед підростаючим поколінням тернополян, щоб не тільки забезпечити їх усіма необхідними знаннями в подальшому житті, але і направити їх на шлях добра і творення мирного і благополучного майбутнього рідної землі.

1945-1955 рр.

10 липня 1945 року - рішенням виконкому Тернопільської міської Ради депутатів трудящих була утворена неповна середня школа № 4, яка знаходилася в одному приміщенні зі школою № 1, але вхід був із вулиці Комсомольської (Коперника).

1 вересня 1945 року - школа прийняла 157 учнів різних років народження, запрацювало 7 класів. Перший директор Казимиренко Віктор Георгійович.

6 квітня 1946 року - згідно з наказом Тернопільського обласного відділу народної освіти створено середню школу №4.

Перше приміщення школи було збудовано у 1947 році, зараз тут знаходиться корпус ТНТУ. Педагогічний колектив школи на той час, згідно з фінансовими документами, складався з 19 чоловік. Одними з перших були: Ткачик Л. Ф., Фурса П. Є., Бобир А. Я., Свириденко С. В., Коваленко С. Т., Рябінкін А. К., Шевель Б. С., Митник А. К., Казимиренко В. П., Бурмістрова П. І., Шаєнсон Ф. В., Семенова З. В., Склярова Я. П., Вознесенська Т. Д., Якуба М. В., Врублевська Я. К., Клименко І. В.

1948 рік - перший випуск школи у кількості 13 чоловік.

Справжнім святом став день Першого вересня 1951 року, коли відчинились двері нової школи на вулиці Костюшка (зараз це приміщення СШ № 5). Кількість учнів збільшувалася: у тридцяти класах було понад 1200 дітей. Школа росла, розвивалась і була чи не найавторитетнішою у Тернополі. Саме тут навчались діти партійно-державного керівництва міста.

У 1952 році вперше випускники 4 школи за відмінні успіхи у навчанні були нагороджені золотими і срібними медалями.

У1954 році було відмінено викладання предмета «військова справа». Збільшилась кількість годин на вивчення предметів природничого циклу.

1956-1965 рр.

1956 рік - відкрито шкільний музей Бойової слави, що став одним із кращих в області. Особлива заслуга у цій справі належить Мамаєвій Галині Михайлівні, саме вона була ініціатором і натхненником створення у школі музею Бойової слави. Пошуковий загін «Красные следопыты», яким керувала Галина Михайлівна, відновив 50 безіменних могил, розшукав 500 адрес воїнів-визволителів Тернополя.

У квітні 1959 року Верховна Рада УРСР прийняла Закон про народну освіту. Задля цього урядом країни було переглянуто чинну систему освіти. Наша школа теж отримує новий статус і нову назву: «Тернопільська середня загальноосвітня трудова політехнічна школа з виробничим навчанням». Очолювали школу у ті роки Дяченко Василь Васильович та Майброда Василь Йосипович.

У школі створюється майстерня, у якій встановлено металообробні та деревообробні верстати. Учителі цілеспрямовано почали проводити екскурсії, на виробництво, практичні та лабораторні роботи. Під час уроків трудового навчання учні виїжджали на колгоспні поля, де допомагали своїм шефам збирати врожай.

1966-1975 рр.

60-70 роки XX ст. - новий етап розвитку педагогічної науки в країні, коли школа піднялась на новий щабель, оскільки було здійснено перехід до загальнообов’язкової середньої освіти і спостерігалася тенденція до модернізації змісту загальної освіти.

У 1966 році Тернопільська середня школа № 4 випустила 203 учні (7 класів). Це був найбільший випуск в історії школи.

У 1968 році на честь 50-річчя Ленінського комсомолу нашій школі було присвоєно ім’я героя-комсомольця Івана Федотовича Бугайченка (постанова № 554 Ради Міністрів УРСР від 25.10.1968 р). Таким чином, з 1968 до 1991 року школа називалась Тернопільською середньою школою № 4 ім. І. Ф. Бугайченка.

У 1972 році було прийнято урядову постанову «Про завершення переходу до загальної середньої освіти молоді і подальший розвиток загальноосвітньої школи» а в 1973 році Верховна рада СРСР прийняла «Основи законодавства СРСР та союзних республік про народну освіту». Початкова школа з 4-річної стала 3-річною.

У ці роки була запроваджена більш ефективна кабінетна система навчання. Створений Турецькою В.В. кабінет суспільствознавства став кращим в області. Цисецька Р. П. обладнала новий сучасний кабінет математики для учнів 9-10 класів, з новими технічними засобами: діапроектором, кодоскопом, а кабінет математики для учнів 4-8 класів, створений Ерм К. М., був зразковим; досвід учителя вивчався студентами педінституту. Кабінет хімії, яким завідувала Хмелівська Л. П., був визнаний одним з найкращих у Радянському Союзі.

Увесь виховний процес у школі 1965-1975 років був тісно пов’язаний з політикою партії та уряду. Жовтенятські зірочки, піонерські дружини, зльоти, гра «Зірниця», комсомольські бригади, з’їзди, пленуми… Все жило тенденціями тодішнього часу. Але, незважаючи на ідеологічну та політичну заангажованість виховних заходів у школі, вони все-таки відігравали певну роль у формуванні загальнолюдських моральних цінностей: почуття справедливості, гідності, честі, поваги до старших, любові до своєї землі.

У 1972 році піонерську дружину очолює молода, перспективна старша піонервожата Левенець Наталя Іванівна. За результатами дитячої пошукової роботи «Герої живуть поруч» школа посіла І місце у Всесоюзному конкурсі, за що була нагороджена поїздкою в Москву. І ось піонерська дружина під керівництвом Наталі Левенець стає правофланговою! На той час це було дуже почесно!

У школі активно розвивалась художня самодіяльність, створювались перші музичні колективи, вокально-інструментальні ансамблі.

Продовжувалась пошукова робота загону «Красные следопыты». Піонери і комсомольці листувалися з 87-им авіаполком, штаб якого під час війни знаходився в приміщенні школи. Генерал-полковник Людніков І. І. і визволитель Тернополя Хілько Г. А. - почесні піонери 4 школи і почесні громадяни міста - подарували школі літак. Справжній! Тодішня міська рада вирішила, що літак має належати місту, і тому встановили його в Комсомольському парку (зараз парк Національного відродження).

1976-1985 рр.

Епоха 70-80-х років - епоха «розвинутого соціалізму» та «періоду застою». Наперекір задушливій атмосфері в суспільстві, школа залишалась осередком творчості, постійного пошуку, тут зароджувалось бажання будувати щасливе майбутнє.

Переломним став 1980 рік - рік Олімпіади, коли привідкрилась завіса у заборонений, незнаний світ. У школі активізувалась робота Клубу інтернаціональної дружби, яким керувала вчитель англійської мови Костинська Таїсія Макарівна. Члени Клубу обмінювалися марками, значками, сувенірами, листівками з видами міст. У цей період на високому рівні здійснюється туристсько-краєзнавча робота. А учнівська туристична команда в 1982 році здобула перемогу в міських змаганнях.

У 1982-83 році змінюється адміністрація школи: директором стає Легензевич Олександр Павлович, його заступниками - Левенець Наталя Іванівна та Мінц Віля Йосипівна.

1986-1995 рр.

З 1985 року у шкільні програми вводиться новий предмет - «Основи інформатики і обслуговуючої техніки».

1 вересня 1986 року розпочинається новий етап у розвитку Тернопільської середньої школи № 4: школа переходить у приміщення на вул. Грушевського, 2. Педагогічний колектив, батьківська громада з великим ентузіазмом взялися до переобладнання приміщення, пристосовуючи його під навчальні кабінети. Учні тепер могли навчатися у просторих, світлих, великих класах.

1986 рік - школа отримує перший в області новий комп’ютерний клас і, відповідно, новий статус: школа з поглибленим вивчення інформатики і мікропроцесорної техніки.

Серпень 1991 року кардинально змінив політичну ситуацію в Україні, яка стала незалежною державою. Це вплинуло і на розвиток освіти. Передусім потрібно було змінюватись і самим учителям. Заборонені раніше сторінки героїчної історії нашої держави змусили змінити погляди багатьох. З’являються нові освітні технології: модульне навчання, розвивальне навчання, відбуваються гуманізація і демократизація освіти. Особливих змін зазнають програми з історії, української літератури, вводяться нові предмети: народознавство, основи християнської етики.

1992 рік - відбувся перший набір учнів у класи з викладанням українською мовою.

З 1992 року педагогічний колектив очолює Левон Володимирович Вартабедян - яскрава неординарна особистість, креативний керівник, педагог від Бога та учитель фізики від серця. На цій посаді Вартабедян Л. В. працював 16 років. Учитель-методист, відмінник народної освіти, двічі переможець конкурсу «Директор школи року» м. Тернополя.

Випускники кінця 80-х - початку 90-х років мали міцні знання з навчальних предметів. Так за ці роки золотою та срібною медалями було нагороджено 122 учні. Частина з них згодом проявила себе в науковій сфері, найбільше у медичній галузі.

1996-2005 рр.

Школа кінця ХХ - початку ХХІ століття - школа розвитку особистості для всіх: учителів, учнів, батьків, розвитку інтелектуальних, творчих, духовних здібностей. Впроваджуються програми: «Обдаровані діти», «Модель ідеального випускника», здійснюється поглиблене вивчення інформатики. У початковій школі вперше в місті вводиться курс за вибором «Сходинки до інформатики» та курс «Тернополезнавство», який розробила учитель початкових класів Счастна Наталя Анатоліївна. Розпочалась апробація курсу економіки для молодших школярів «Азбука споживача».

1998 рік - випускники вперше отримали посвідчення "Оператор електронно-обчислювальних машин".

У 2001 році учителю - методисту української мови та літератури Білоус Христині Вацлавівні було присвоєно почесне звання «Заслужений учитель України».

2003-2006 рр. - участь в експерименті МОН України "Формування національної самосвідомості старшокласників у процесі краєзнавчої роботи".

У 2005 році педагогічний колектив за результатами своєї діяльності був нагороджений дипломом управління освіти і науки Тернопільської міської ради за перемогу у номінації «Школа педагогічної майстерності».

2006-2015 рр.

2006-2015 роки для школи стали роками виховання сучасного громадянина, національно свідомого, патріотично налаштованого, здатного реагувати на виклики сьогодення і творити майбутнє.

У 2006 році школа взяла участь у Всеукраїнському конкурсі «100 кращих шкіл України» і здобула заслужену перемогу.

З 2008 року школу очолює Левенець Наталія Іванівна, відмінник освіти України, учитель-методист.

За цей час багато позитивних змін відбулося в навчальному закладі, живим джерелом енергії якого є головна ідея школи: створення позитивного іміджу та рівних можливостей для навчання дітей різних національностей, конфесій, для дітей як обдарованих, так і таких, що потребують корекційно-розвивального навчання, соціально-психологічної допомоги.

У 2011 році ЗОШ № 4 посіла перше місце у Всеукраїнському конкурсі «Методична робота як проект».

З 2008 року школа приєдналась до впровадження авторської інноваційної виховної системи Киричука В. О. «Психолого-педагогічне проектування особистісного розвитку обдарованих учнів загальноосвітніх навчальних закладів».

У 2006 році дебютував спільний проект учнів, батьків і вчителів. Під керівництвом режисера Гарасимчук Квітослави Миколаївни (бабусі учениць нашої школи), за участю учителів Кулянди О. С., Герасимчук Н. М., учениці Бережницької Т. та мами Болтової Ірини Тадеївни було поставлено п’єсу «Царівна», присвячену 135-ій річниці від дня народження Лесі Українки. Вистава мала успіх і транслювалася по місцевому телебаченню.

З 2008 року школа є учасником проекту «Україна і Польща: добросусідство». Налагоджено контакти із Об’єднанням шкіл №1 м. Хожува. Неодноразово здійснювався обмін делегаціями учнівської молоді.

У 2009 році у школі відкрито музейну кімнату Ю. Словацького. Навчальний заклад увійшов до Європейської родини шкіл ім. Ю. Словацького, керівник якої викладач Хожувського ліцею Анжей Круль щороку разом з ліцеїстами приїжджав до Кременця, на батьківщину Ю. Словацького, а потім обов’язково відвідував нашу школу.

Тоді ж свою роботу розпочав «Салон пані Саломеї». Мистецька вітальня, яка відтворювала епоху великого поета, презентувала уривки з творів Ю. Словацького.

2009 року стартував довготривалий проект «Веселкова країна», ініціатором і керівником якого була педагог-організатор Дворецька Н. І. Цей проект об’єднав учнів молодшої школи у дружню велику родину.

У 2009 році запроваджено технологічний та інформаційний профілі навчання.

У 2011 році школа стала пілотною у впровадженні дистанційного навчання. Проект був ініційований школою програмування «ІТ Elit» під керівництвом Пастернака В. В. та Семчука А. Я., за сприянням міського голови Надала С. В.

Кінець 2013 р. пам’ятний гаслом «Україна - це Європа!» Події Євромайдану пробудили в українцях небачений патріотизм, люди відчули, що це їхній шанс - змінити Україну і своє майбутнє, шанс вибороти право жити у гідній, справедливій країні. Події Революції Гідності, смерть Небесної Сотні, гібридна війна на Сході не залишила байдужим жодного українця. Небачених масштабів набирає волонтерство і благодійність. Прагнення перемоги об’єднує учнів, батьків і вчителів. На базі нашої школи утворюється волонтерський центр. Бажання допомогти спонукає нас проводити благодійні ярмарки, організовувати збір коштів на придбання необхідного нашим воїнам. Учні своїми руками під керівництвом учителів трудового навчання Левенець Н.Г., Поворознюк Г.М., Яцини В.П. , Лабяка І.В. плели маскувальні сітки, дівчата шили нижню білизну, а хлопці виготовляли спиртівки.

Наше сьогодення

Сьогодні ЗОШ № 4 вважається однією з найкращих у місті Тернополі. У навчальному закладі налічується 31 клас, де навчається 758 учнів. Якість навчання забезпечують 78 досвідчених педагогів. «У нашій школі немає випадкових людей, - сказав якось Вартабедян Л. В. - Звідси або йдуть одразу, або залишаються назавжди…»

За останні роки школа змінила своє обличчя. Створено нові кабінети: інформатики, соціально-психологічної служби, кабінет інтернет-технологій, кімната школяра, стоматкабінет. Відремонтовані актовий та спортивний зали, зроблений капітальний ремонт у туалетних кімнатах. Для шестирічок обладнані спальня та ігрова кімната. Усі навчальні приміщення мають доступ до мережі Інтернет та можливість використання вільної зони Wi-Fi.

Наша бібліотека стала кращою серед шкільних бібліотек міста.

У закладі функціонує радіостудія.

Осередком військово-патріотичного виховання стала оновлена музейна кімната Бойової Слави, де поруч із експонатами Другої світової війни представлені метеріали новітньої історії: події Майдану, Небесна Сотня, АТО.

Усі навчальні приміщення мають доступ до мережі Інтернет та можливість використання вільної зони Wi-Fi.

Безпечні умови життєдіяльності закладу забезпечує встановлений програмно-апаратний комплекс «Smarsy», який допомагає батькам проконтролювати присутність їхньої дитини в школі. А рівень навчальних досягнень батьки можуть прослідкувати в електронному щоденнику.

 

Школа - це життя, життя - це школа

"Школа - це життя, життя - це школа. Нариси з історії Тернопільської загальноосвітньої школи №4". - Тернопіль: Богдан, 2016 рік. - 120 с.

70 років... Це багато чи мало? У житті людини - це солідний вік, досвід, вагомі здобутки. У житті держави - це всього невеликий проміжок часу зі своїми злетами, перемогами і поразками.

А що таке 70 років для школи? Це десятки тисяч уроків, сотні учителів і долі тисяч випускників. Бо "Школа - це життя, життя - це школа". Саме таку назву отримала книга, яка вийшла друком у видавництві "Богдан" до 70-річчя нашого закладу, в основу якої лягли архівні матеріали, спогади вчителів та випускників.

 

  • Якщо вам цікаво дізнатися більше про історію нашого навчального закладу, книгу "Школа - це життя, життя - це школа. Нариси з історії Тернопільської загальноосвітньої школи №4", можна придбати у директора школи Левенець Наталі Іванівни.
шаблоны joomla образование